Вівторок
17.09.2019
03:35
Категорії розділу
Люди , які прославили район. [12]
Творча сторінка [4]
Сторінки історії [10]
Тельманівщина - наш край [13]
Природа нашого краю [5]
КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ [4]
ДУХОВНІ ДЖЕРЕЛА [2]
З ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ [3]
БАТЬКІВСЬКА КРИНИЦЯ [1]
Селища та села району [12]
Дізнайся більше з ... [6]
ЕКСПЕДИЦІЯ "МІСТА ТА СЕЛА ДОНЕЧЧИНИ" [3]
Музеї [3]
сайтиТельманівщини
  • Тельманівська держадміністрація
  • Методичний сайт Ольги Пилипчук
  • Сайт вчителя інформатики
  • Тельманівський УВК
  • Михайлівська школа
  • Хомутовський степ
  • Староласпинська школа
  • $$$ для web-мастеров
  • Форма входу
    Пошук
    ...

    Украинская Баннерная Сеть
    Погода
    Погода в Украине Погода в Украине
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0


    Праздники Украины

    ТЕЛЬМАНІВЩИНА - мій рідний край!!!

    Каталог статей

    Головна » Статті » З ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ

    У категорії матеріалів: 3
    Показано матеріалів: 1-3

    Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
    Список участников боевых действий (воинов-афганцев)
    Тельмановского района, награжденных боевыми наградами.
     
    ПОСМЕРТНО:
     
     
    ЗЕЛЕНЮК Сергей Михайлович, пгт. Тельманово -орден «Красной Звезды».
    ПОЛЬШИН Павел Викторович, с. Новоалександровка орден - «Красной Звезды».
     
    ПРОЖИВАЮЩИЕ В РАЙОНЕ:
     
    АЙТУЛ Сергей Пантелеевич, с. Чермалык - медаль «За бое­вые заслуги».
    ЗАЛ Анатолий Ильич, с. Чермалык - медаль «За бое­вые заслуги».
    ПАВЛИК Владимир Васильевич, п. Тельманово медаль «За боевые заслуги».
    РОВЕНЧАК Михаил Ярославович, п. Тельманово - медаль «За Отвагу».
    АЛЕКСЕЕНКО Сергей Ва­лентинович, п. Тельманово - орден «Б. Хмельницкого».
    УШКАЛО Александр Васильевич, п. Тельманово - орден «За Мужество».
    РЯБКОВ Сергей Васильевич, п. Тельманово - орден «Красной Звез­ды».
    ГРИГОРЬЕВ Валерий Михайлович, с. Таврическое - медаль За Отвагу».
    ДАНИЛЕНКО Иван Степанович, с. Первомайское -медаль «За боевые заслуги».
    МОРОЗОВ Сергей Викторович, с. Гранитное - медаль «За боевые заслуги».
    МОСКАЛЕНКО Геннадий Иванович, с. Розовка - медаль «За отвагу».
    НЕДОДАЕВ Сергей Владимирович, с. Михайловка - медаль «За боевые заслуги».
    ОВЧАРОВ Игорь Иванович, с. Свободное - орден «Красной Звез­ды».
    ХОДЯЧЕВ Сергей Иванович, с. Дерсово - медаль «За Отвагу».
    ШЕВЧУК Иван Тимофеевич, с. Староласпа - медаль «За боевые зас-луги».
    ЮРЬЕВ Павел Васильевич, с. Каменка - медаль «За Отвагу».
    Сторінки історії | Переглядів: 1234 | Додав: NoraLiana | Дата: 04.03.2010 | Коментарі (1)

    Життя – найбільший скарб, дарований Богом людині. Отже, слід цінувати й берегти не лише життя своє та всіх рідних і близьких, а й усіх без винятку. Протиставленням життю є війна. Ще не було жодної війни без жертв, без смерті, без кровопролиття і горя.
    Війна, передусім, - інтереси вузького кола людей, а гинуть мільйони. Перша і Друга світові війни, Афганістан, Косово, Ірак, Ізраїль, Чечня... Скільки людей могли бути щасливими, але...але...але... Молодь гинула в розквіті літ, війна забирала дітей, які ще й не пізнали вповні життя. Сім’ї втрачали батьків, матерів, гинули цілі родини, села, міста. І гинуть ... Наше покоління часто чує докори, що ми не схожі на старших ні поглядами, ні поведінкою. Але колись і вас не могли батьки догукатись додому, і ви шокували дорослих своїми витівками. А прийшов час – і ви стали в єдиний, монолітний стрій, проявляючи чудеса героїзму. Так і наші старші брати показали мужність і товариськість у Афганістані. Що б не казали зараз про ту війну, вони були вірними обов’язку.
    Для більшості наших співвітчизників Афганська війна – справа далекого минулого. Але для тих, хто воював на перевалах, хто тримав на руках помираючого товариша, по кому Афган пройшов вогнем, скалічив душу й тіло, дата виводу останнього гарнізону радянських військ – 15 лютого 1989 року – кровоточива мітка пам’яті. І ми пам’ятатимемо цю війну до кінця днів. Уже немає тієї держави, яка закликала до штику молодих хлопців і відправляла виконувати інтернаціональний обов’язок. Немає і винних, причому не тільки за смерті в Афганістані, а й за загибель наших хлопців в двадцяти п’яти країнах світу.
    Афганська війна – скільки горя принесла вона! Майже десять років із Афганістану і влітку і взимку замість рідної кровинки матері отримували цинкові гроби... Не виміряти горе батьків, чиї сини загинули, стали інвалідами в цій жорстокій неоголошеній війні.
    Для сучасних поколінь вони залишаться назавжди символом мужності, героїзму, відданості присязі й Батьківщині. Пам’ять про загиблих має жити вічно, щоб не повторювати помилок в майбутньому.
    Тому всім треба знати правду про війну. Учасники бойових дій, причому не тільки в Афганістані, але й в Кореї, Єгипті, Мозамбіці, В’єтнамі, Сірії, Анголі, Нікарагуа й на Кубі, однозначно скажуть, що війна – це бруд на крові.
    Поколінню молоді того часу випала важка доля, вони прийняли цей нелегкий хрест і винесли його на своїх плечах, залікували рубці на тілі і в душах... Але не забули, нічого не забули.
    Я не знаю, зачем и кому это нужно,
    Кто послал их на смерть не дрожащей рукой?
    Только так беспощадно,
    Так зло и ненужно
    Опустили их в Вечный покой…

    В числі перших військовослужбовців був направлений у Афганістан Павло Польшин. Спочатку була підготовка водія БТРу, а з серпня 1986 року молодший сержант Павло Польшин приймав участь у бойових діях. 29 грудня 1987 року при перевезенні мін від мінометної батареї на сторожову заставу автомобіль, яким він керував, підірвався на міні і водій одержав важке поранення обох ніг. Після підриву автомобіля душмани почали обстрілювати його з мінометів. Павло оборонявся. Під час бою зірвався ворожий снаряд і він був важко поранений у голову. Через чотири години він помер від ран. Не заросте стежка до могили на сільському кладовищі, де почиває Павло. Приходять сюди не тільки батьки, рідні, а і друзі, односельці, в тому числі і ті, хто виконував інтернаціональний обов’язок з ним.
    Сторінки історії | Переглядів: 1081 | Додав: NoraLiana | Дата: 04.03.2010 | Коментарі (1)

    В селе Кузнецово-Михайловское Тельмановского района Донецкой области 25 января 2007 года состоялся Чин Великого освящения Кузнецово-Михайловской церкви Иконы Казанской Божьей Матери, восстановленной при поддержке корпорации "Индустриальный союз Донбасса” (ИСД). Об этом говорится в сообщении ИСД, текстом которого располагает "УкрРудПром”.
    В таинстве обряда принял участие Святейший Патриарх Киевский и Всея Руси-Украины Владыка Филарет, а также преосвященнейший Всеволод епископ Луганский, высокопреосвященный Юрий архиепископ Донецкий и Мариупольский.
    С разных областей Украины прибыли почетные делегации власти, министерств. Всего на торжественное событие прибыло более 3,5 тысяч человек. В богослужении приняли участие также верующие различных христианских конфессий.
    Идея по восстановлению храма возникла 10 лет назад, когда молодой отец Сергий на сходе жителей села пообещал, что приложит максимум усилий для того, чтобы восстановить уникальную церковь, высота которой составляет более 32 метров. Тогда же, 1996 году, был избран староста, казначей и работа по восстановлению церкви всем миром началась.

    "Дабы восстановить церковь по всем православным канонам, — вспоминает ныне уже Владыка Сергий (Горобцов), ставший епископом православной церкви Киевского Патриархата, — необходимо было такое количество средств, как для строительства новой церкви. Помощь пришла со стороны корпорации "Индустриальный союз Донбасса” и братьев Сергея и Александра Тарут, которые всегда уделяли большое внимание возрождению веры и духовности в Украине”.
    Для реставрации церковной живописи были приглашены мастера живописи из Западной Украины. В основном это заслуженные художники Украины, директора и преподаватели институтов искусства и художественных академий.
    Монументальная живопись была выполнена в византийском стиле, а узоры воспроизведены в стиле украинского барокко. Ауры, нимбы и херувимы исполнены в сусальном золоте. Когда храм посетили члены совета художников России и Украины, а также заслуженный художник Украины А.В.Гайдамака, они единогласно внесли храм по выполненным в нем фрескам в пятерку лучших в странах СНГ.
    Особенно трогательным моментом было то, что епископ Сергий (Горобцов), настоятель этого храма, рассказал Патриарху и прихожанам, что в канун освящения ему принесли старинную икону Спасителя — именно ту единственную икону, уцелевшую из старинного резного иконостаса. Спасшая ее в свое время от публичного сожжения 93-летняя певчая храма завещала своим детям передать этот образ в храм, чтобы Патриарх благословил ею весь народ.
    Кузнецово-Михайловская церковь Иконы Казанской Божьей Матери имеет более чем 150-летнюю историю. Инициатором строительства этой церкви в 1854 году была вдова полковника Михаила Кузнецова. Ей удалось за 5 лет возвести храм за счет личных средств. В 30-е годы многие церкви подверглись разрушению, а такие как в соседней Греково-Александровке — деревянные, были и вовсе сожжены. К огромному сожалению верующих и прихожан, церковная утварь была разграблена, иконы и книга сожжены, колокола свергнуты.
    Сторінки історії | Переглядів: 1649 | Додав: NoraLiana | Дата: 04.03.2010 | Коментарі (0)