Четвер
25.05.2017
01:16
Категорії розділу
Люди , які прославили район. [12]
Творча сторінка [4]
Сторінки історії [10]
Тельманівщина - наш край [13]
Природа нашого краю [5]
КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ [4]
ДУХОВНІ ДЖЕРЕЛА [2]
З ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ [3]
БАТЬКІВСЬКА КРИНИЦЯ [1]
Селища та села району [12]
Дізнайся більше з ... [6]
ЕКСПЕДИЦІЯ "МІСТА ТА СЕЛА ДОНЕЧЧИНИ" [3]
Музеї [3]
сайтиТельманівщини
  • Тельманівська держадміністрація
  • Методичний сайт Ольги Пилипчук
  • Сайт вчителя інформатики
  • Тельманівський УВК
  • Михайлівська школа
  • Хомутовський степ
  • Староласпинська школа
  • $$$ для web-мастеров
  • Форма входу
    Пошук
    ...

    Украинская Баннерная Сеть
    Погода
    Погода в Украине Погода в Украине
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0


    Праздники Украины

    ТЕЛЬМАНІВЩИНА - мій рідний край!!!

    Каталог статей

    Головна » Статті » КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

    Сторінки історії. Кальміуська Паланка

    Приазовські простори з давніх часів були центральною магістраллю, якою рухалися народи впродовж усієї історії цивілізації.
    Меоти, синди, кімерійці, скіфи, сармати, гуни, остготи, анти, кочові тюркомовні племена, в тому числі і хазари, всі вони безперервними війнами і переселеннями залишили свої сліди на Приазовській землі.
    Одначе, як пише Михайло Грушевський, «жодні степові бурі не вигнали наших предків з урожайних земель і розлогих степів. Безупинна біда лише загартувала нащадків Антів і вони продовжували знову і знову посуватися до Азовського моря».
    Великий полководець князь Святослав, розгромивши хозар, ще до хрещення Русі-України, як вважають деякі історики, заснував на Азовському морі поблизу сьогоднішнього Маріуполя військове поселення Білгород, згадка про яке зберігається у тюркезованій власній назві Біло сарай (тобто білий палац, Білосарайська коса).
    Після битви з половцями на річці Калці і особливо після розгрому Києва татаро-монголами у 1240 році, державне слов’янське життя у Приазовських степах притлумлюється, а самі ці степи стають на кілька десятиріч пасовиськом для ординських табунів та отар.
    Кримські, кубанські та інші татари постійно здійснюють на Україну, Польщу, Московію грабіжницькі напади, під час яких забирають не лише майно та худобу, але і самих людей і ведуть їх на продаж у рабство (одного разу людолови захопили і пригнали у Крим аж 30 тисяч осіб).
    1340 року Польща починає велику експансію на Галичину та Волинь. Гніт був таким жорстоким, що сотні і тисячі селян втікають від нього на східні землі. Вважається, що саме тоді у Запорозькі степи прибилися перші переселенці.
    1415 року нащадки татаро-монголів, які осіли в Криму, здійснили повторне, ще жахливіше, ніж перше, пограбування Києва. Багато представників давньокиївських княжих родів, рятуючись від кримчаків, переселилися до Литви, зміцнівши це Велике князівство.
    Наприкінці XV сторіччя в Уставній грамоті Великого князя Литовського (а Україна тоді входила до складу цього князівства) вперше згадується про козаків: «козаки зверху Дніпра і інших сторін ходять водою на низ і далі».
    Слово «козак» має кілька тлумачень. Одне із них виводиться з санскриту «кхштарі» — воїн. Інше з тюрського «кайсак»- вільний воїн, вільна людина. Коли польський король Ян Ольбрахт (роки правління 1492–1501) йшов походом на татар, то провідниками у нього були козаки. Кримських хан Меглі Гірей скаржився в 1492 році литовському князеві про знищення татарського корабля під Тягинею і називав нападників «черкаськими» і «козаками». Біля гирла Кальміуса, який тоді був понад сто метрів шириною і сім метрів глибиною, понад 500 років тому було споруджено зимовник Домаха, що згодом перетворився на фортецю Кальміус — центр Кальміуської паланки. У 1756 році полковником тут був Грицько Гаркуша, козаків нараховувалося 674. Фортеця мала кам’яну церкву, вкриту очеретом, і саме в ній 1780 року, тобто через п’ять років після знищення Січі і її Кальміуської паланки, митрополит Ігнатій відправив службу божу для переселених на козацькі землі з Криму греків-християн. У 1845 році, коли Домаху, яка вже називалася Маріуполем, відвідав великий князь Костянтин, вірнопіддані громадяни прибрали навіть руїни старої козацької церкви, щоб ніщо вже у місті не нагадувало про існування запорожців.
    Кальміуські козаки не раз і не двічі приходили на допомогу донським побратимам у боротьбі проти московських гнобителів, а також турок і татар, а 1622, 1624 і у 1637 роках разом брали участь у Азовських походах і завоювали фортецю Азов. Крім похідної і сторожової служби, Кальміуська паланка здійснювала ще й важливу господарську роботу, забезпечуючи постачання на Січ і в Україну високоякісної солі з Бердянських озер і найкращої Азовської риби. На численних козацьких зимівниках вирощувалася ще й худоба, але головним було рибальство.
    Якщо в перші десятиріччя свого існування Кальміуська паланка здебільшого переймалася охоронними клопотами (вона тримала під своїм збройним контролем таємний шлях між Запорожжям та Доном, а також обороняла чумаків, що возили сіль і рибу), то після істотного посилення Січі, Гетьманської України і Росії у неї з’явилося більше можливостей займатися господарськими справами. Територія паланки, що сьогодні включала б частину Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської і Ростовської областей, активно забудовується козацькими зимівниками, які можна вважати типовими хуторами чи невеликими фермами. Загалом їх налічується понад триста. Іх господарі (літні січовики) займаються бджільництвом, тваринництвом, а потім і рільництвом.
    Саме січовики заснували Кам’яний Брід (Луганськ), Красний Кут (селище поблизу Красного Луча), села Жовте, Орлик, Пархоменко (колишня назва Коров’ячий Яр). Це тільки на Луганщині. На Донеччині цей козацький доробок набагато врожайніший, бо до нього треба додати Маріуполь (колишня Домаха), Артемівськ (Бахмут), Донецьк (Спочатку Зимівник, а далі Олександрівська слобода), Горлівка (виселок Микитівка), Макіївка (Зимівник Землянки), Мар’янка, Селидове, Ясинувата, Гродівка, Краматорськ, Дружківка і багато інших.
    Наша рідна українська земля полита запорізькою святою кров’ю. Саме в ній на Савур-могилі поховано славного козака Морозенка, а неподалік від Слов’янська закінчив свій життєвий шлях рідний брат кошового отамана Івана Сірка, вбитий татарами.
    Знищення царатом у 1775 році Зопорозької Січі стало страшним ударом по демократії в усій Європі. Після зруйнування Січі більшість запорожців пішла шукати захисту у турецького султана за Дунай. Багато Кальміуських козаків подалися до родичів і друзів на Дон, бо, як відомо, один з куренів називався на Січі Донським, а всі козаки вважалися братами.
    У 1850 році, тобто через 75 років після знищення Січі, на землях колишньої Кальміуської паланки, продовжуючи її історію, жили 4 332 чоловіки та 4 436 жінок, які підпорядковувалися Азовському козацькому війську. Вони не знали кріпаччини, добре господарювали і тим самим доставляли багато клопотів царській адміністрації.
    Тільки через 135 років на предковічній січовій території в Донецьку знову відродилася Кальміуська паланка, яка налічує сьогодні понад 12 тисяч козаків http://ukrgold.net/donetsk/enterprises/954/14085/page/14490/


    Джерело: http://ukrgold.net/donetsk/enterprises/954/14085/page/14490/
    Категорія: КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ | Додав: NoraLiana (04.03.2010)
    Переглядів: 1415 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]